Ст 191 ч 2 кк

Український юридичний портал

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів до­ходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або об­меженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організо­ваною групою, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1. З об’єктивної сторони ст. 191 КК передбачає три різні форми вчинен­ня злочину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шля­хом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб’єкт злочину здійснює повно­важення щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю щодо розпорядження, управління, доставки, зберігання майна тощо.

Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого май­на, яке було ввірене особі або перебувало в його віданні.

2. Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог поверну­ти майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Неви­конання вимоги про повернення майна в зазначений час (за наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин.

3. Розтрата — це незаконне безоплатне відчуження, використання, витра­чання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов’язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вважається закінченою з моменту відчу­ження, витрачення майна. На відміну від привласнення при розтраті, на мо­мент пред’явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право доступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральни­ця, водій та ін.).

4. Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заво-лодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм служ­бовим становищем. Специфіка цієї форми в тому, що майно, яким винува­тий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває у його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб’єкт злочину має право опе­ративного управління цим майном.

Зловживання службовим становищем як спосіб заволодіння майном озна­чає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-роз­порядчі або адміністративно-госнодарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Щодо поняття зловживання службовим становищем див. коментар до ст. 364 КК.

Закінченим злочин у цій формі визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

5. Суб’єктивна сторона — прямий умисел, корисливі мотиви та мета (див. коментар до ст. 185 КК).

6. Суб’єктом привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем є особа, яка досягла 16-річного віку.

При цьому суб’єктом привласнення та розтрати може бути як приватна, так і посадова особа, а суб’єктом заволодіння чужим майном шляхом зловжи­вання службовим становищем — тільки посадова особа (див. примітку 1 до ст. 364 КК).

Кваліфікуючими ознаками цього злочину є: вчинення його повторно або за попередньою змовою групою осіб (ч. З ст. 191 КК); у великих розмірах (ч. 4 ст. 191 КК); в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 191 КК). Усі ці ознаки аналогічні тим, які були розглянуті при аналізі крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Статья 191 УК РФ. Незаконный оборот драгоценных металлов, природных драгоценных камней или жемчуга

Новая редакция Ст. 191 УК РФ

1. Совершение сделки, связанной с драгоценными металлами, природными драгоценными камнями либо с жемчугом, в нарушение правил, установленных законодательством Российской Федерации, а равно незаконные хранение, перевозка или пересылка драгоценных металлов, природных драгоценных камней либо жемчуга в любом виде, состоянии, за исключением ювелирных и бытовых изделий и лома таких изделий, совершенные в крупном размере, —

наказываются принудительными работами на срок до пяти лет либо лишением свободы на тот же срок со штрафом в размере до пятисот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до трех лет или без такового.

2. Те же деяния, совершенные организованной группой или группой лиц по предварительному сговору, —

наказываются принудительными работами на срок до пяти лет либо лишением свободы на срок до семи лет со штрафом в размере до одного миллиона рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период до пяти лет или без такового.

Комментарий к Статье 191 УК РФ

1. Нормативный материал к статье: ФЗ от 26.03.1998 N 41-ФЗ «О драгоценных металлах и драгоценных камнях» (в ред. от 18.07.2005) , от 10.12.2003 N 173-ФЗ «О валютном регулировании и валютном контроле»; Правила учета и хранения драгоценных металлов, драгоценных камней и продукции из них, а также ведения соответствующей отчетности, утв. Постановлением Правительства РФ от 28.09.2000 N 731 и др.
———————————
СЗ РФ. 1998. N 13. Ст. 1463; 2002. N 2. Ст. 131; 2003. N 2. Ст. 167; 2005. N 30 (ч. 1). Ст. 3101.

СЗ РФ. 2000. N 41. Ст. 4077.

2. Предметы преступного посягательства: а) драгоценные металлы; б) природные драгоценные камни; в) жемчуг.

3. Под драгоценными металлами понимают золото, серебро, платину и металлы платиновой группы (палладий, иридий, родий, рутений и осмий). Драгоценные металлы могут находиться в любом состоянии и виде, кроме ювелирных и бытовых изделий и лома таких изделий: в самородном или аффинированном виде, в сырье, сплавах, полуфабрикатах, промышленных отходах, химических соединениях и т.д., и могут быть представлены стандартными и мерными слитками, самородками, пластинами, шлихом, минеральным и вторичным сырьем, содержащим драгоценные металлы; предметами производственно-технического назначения (контакты, лабораторная посуда, проволока, приборы и детали и т.п.); монетами, не находящимися в обращении на территории России или других государств, и т.п.; полуфабрикатами, используемыми для изготовления любых изделий, в том числе ювелирных и других бытовых; отходами промышленного производства (золотая и серебряная стружки, опилки, сколы и др.).

4. Драгоценные камни включают в себя алмазы, изумруды, рубины, сапфиры и александриты, а также природный жемчуг в сыром (естественном) и обработанном виде. К драгоценным камням приравниваются уникальные янтарные образования в порядке, установленном Правительством РФ.

Природные драгоценные камни могут находиться: в сыром необработанном виде; в сыром необработанном виде, но после классификации или аттестации, по итогам которых они отсортированы и оценены; в обработанном виде — в виде ограненных вставок для ювелирных изделий, которые еще не сертифицированы, в виде полуфабрикатов и изделий технического назначения; в рекуперированном (извлеченном из инструмента) виде и т.д.

Ограненные природные драгоценные камни, прошедшие сертификацию, к предмету посягательства, предусмотренного коммент. статьей, не относятся.

5. Ювелирными изделиями, которые исключены из понятия природных драгоценных металлов и камней, а также жемчуга, являются украшения различных видов и предназначения (кольца, серьги, браслеты, цепи, броши, колье и т.п.). Бытовые предметы, также не выступающие по составу предметом посягательства, — это предметы, предназначенные для сервировки стола, украшения помещений (курительные, парфюмерные и бритвенные принадлежности), денежные знаки, находящиеся в обращении на территории России или других стран, часы, зубные протезы и диски для зубопротезирования; предметы культа, предназначенные для проведения различных религиозных обрядов и ритуалов, юбилейные и иные знаки и медали и т.п.

Под ломом ювелирных и бытовых изделий понимают непригодные в силу каких-либо дефектов для использования по прямому назначению подобные изделия.

6. Объективная сторона составов преступления заключается в незаконном обороте драгоценных металлов, природных драгоценных камней или жемчуга.

Оборот признается незаконным, если нарушает порядок владения, пользования и распоряжения валютными ценностями, установленный законами и другими нормативными актами, и противоречит установленному порядку их хранения, перевозки или пересылки.

7. Преступление может выражаться в следующих формах: а) в совершении сделки, связанной с предметами посягательства; б) в их незаконном хранении; в) в их незаконной перевозке; г) в их незаконной пересылке.

8. Сделками являются купля-продажа, мена, дарение, заем, аренда и т.п. действия с драгоценными металлами или драгоценными камнями.

9. Добыча и производство драгоценных металлов и драгоценных камней могут осуществляться только юридическими лицами. Соответственно, сделки с драгоценными металлами или драгоценными камнями, добытыми или произведенными физическим лицом, всегда незаконны. Так же решается вопрос о сделках, совершенных с драгоценными металлами или драгоценными камнями, добытыми или произведенными юридическими лицами — организациями, не имеющими лицензии на эти действия.

Преступны также сделки с сырьем, содержащим драгоценные камни или металлы; с драгоценными металлами, не прошедшими аффинаж, с необработанными несортированными драгоценными камнями и т.д.

Возможно привлечение виновных лиц к УО по коммент. статье, если сделки совершены в нарушение приоритетного порядка пополнения государственных фондов драгоценных камней и драгоценных металлов РФ и субъектов РФ и приоритетного порядка, установленного для продажи уникальных самородков драгоценных металлов, не подлежащих переработке, и уникальных драгоценных камней.

10. На практике встречаются ситуации, когда под видом бриллиантов продаются полудрагоценные искусственные фианиты и цирконы или чешское свинцовое стекло, а под видом драгоценного металла — медь и т.п. Поскольку продавец сознает обманный характер своих действий и понимает, что продаваемые им под видом драгоценных камень или металл не являются таковыми, он привлекается к УО по ст. 159 за мошенничество. Покупатель несет ответственность по правилам о фактической ошибке; его действия квалифицируются по ст. 30, ст. 191 (покушение на незаконную покупку природного драгоценного камня).

11. Незаконные хранение, перевозка или пересылка драгоценных металлов, природных драгоценных камней или жемчуга являются формами незаконного оборота драгоценных металлов или драгоценных камней, если они совершаются лицами, незаконно владеющими указанными предметами.

12. Под хранением предмета посягательства понимают любые действия виновного, связанные с нахождением у него драгоценных металлов или драгоценных камней.

Незаконное хранение предполагает умышленное нарушение соответствующих правил. Согласно Правилам учета и хранения драгоценных металлов, драгоценных камней и продукции из них хранение перечисленных ценностей осуществляется в организациях таким образом, чтобы была обеспечена сохранность их при производстве, переработке, использовании, эксплуатации и транспортировке. Хранение осуществляется в помещениях, отвечающих специальным требованиям по технической укрепленности и оборудованию средствами охранной и пожарной сигнализации, устанавливаемым ФЗ органами исполнительной власти в соответствии с законодательством РФ. Хранение относится к длящимся преступлениям.

13. Под перевозкой драгоценных металлов и камней следует понимать их перемещение с одного места на другое при непосредственном участии виновного. Перевозка может быть осуществлена любым видом транспорта.

14. Пересылка предметов посягательства также предполагает их перемещение с одного места на другое; однако виновный уже не участвует в этом перемещении, используя средства связи и сообщения.

15. Преступление окончено в момент совершения деяния.

16. Субъективная сторона незаконного оборона драгоценных металлов, природных драгоценных камней или жемчуга характеризуется только прямым умыслом.

17. Субъектом преступного посягательства может выступать любое физическое лицо, достигшее 16 лет, в том числе руководители организаций, осуществляющих добычу, производство, аффинаж драгоценных металлов и драгоценных камней.

18. Хищение драгоценных металлов или драгоценных камней требует дополнительной квалификации, если после хищения был совершен незаконный оборот названных предметов.

19. Часть 2 коммент. статьи устанавливает повышенную УО, если незаконный оборот драгоценных металлов или драгоценных камней совершен: б) в крупном размере; в) группой лиц по предварительному сговору, организованной группой .
———————————
Пункт «а» ч. 2 коммент. статьи утратил силу согласно ФЗ от 08.12.2003 N 162-ФЗ. Примеч. науч. ред.

20. Понятие крупного размера дано в примеч. к ст. 169; он должен превышать 250 тыс. руб.

21. Деяния, предусмотренные ч. 1 коммент. статьи, отнесены законодателем к категории преступлений небольшой тяжести, ч. 2 — к тяжким преступлениям.

Другой комментарий к Ст. 191 Уголовного кодекса Российской Федерации

1. Предмет преступления: а) драгоценные металлы — золото, серебро, платина и металлы платиновой группы (палладий, иридий, родий, рутений и осмий). Драгоценные металлы могут находиться в любом состоянии, виде, в том числе в самородном и аффинированном виде, а также в сырье, сплавах, полуфабрикатах, промышленных продуктах, химических соединениях, монетах, ломе и отходах производства и потребления; б) драгоценные камни — природные алмазы, изумруды, рубины, сапфиры и александриты; в) природный жемчуг в сыром (естественном) и обработанном виде; г) уникальные янтарные образования.

В предмет преступления не входят ювелирные и бытовые изделия и лом таких изделий. Отсутствие пробирного клейма на изделии из драгоценных металлов или сертификата на ограненный камень не превращает их в предмет преступления. Однако неограненные, но прошедшие предварительную механическую обработку камни не могут быть отнесены к ювелирным изделиям.

2. Уголовная ответственность по ст. 191 УК РФ наступает за любые сделки с драгоценными камнями и драгоценными металлами, совершенными в нарушение законодательства. Незаконность таких сделок может быть обусловлена незаконностью их добычи и производства, отсутствием лицензии на совершение таких действий. Незаконными признаются сделки с предметом преступления, заключенные между физическими лицами. Скупочным организациям и индивидуальным предприятиям запрещено скупать алмазное сырье, необработанный природный жемчуг и драгоценные камни и т.д. Добытые и произведенные драгоценные металлы, за исключением самородков, после необходимой обработки должны поступать на аффинаж в организации, включенные в перечень, утвержденный Правительством РФ. Порядок совершения операций с минеральным сырьем, содержащим драгоценные металлы, до аффинажа определяется Правительством РФ.

3. Незаконное хранение, перевозка, пересылка будут иметь место в случае, когда данные предметы были незаконно добыты или произведены, похищены, получены в результате совершения любого другого преступления или приобретены в результате заключения незаконной сделки.

4. Незаконный оборот драгоценных металлов, природных драгоценных камней или жемчуга влечет уголовную ответственность только в случае осуществления его в крупном размере (свыше 1,5 млн. руб.).

5. Хищение драгоценных металлов или драгоценных камней с последующим заключением с ними незаконных сделок требует квалификации по совокупности преступлений.

6. Незаконные (при отсутствии лицензии) добыча и производство драгоценных металлов и камней с последующим их хранением, пересылкой и перевозкой квалифицируются по совокупности ст. ст. 171 и 191 УК РФ (кроме ситуации, когда эти действия совершаются индивидуальным предпринимателем, поскольку лицензия на добычу и производство драгоценных металлов и камней выдается только организациям).

7. Незаконное изготовление гражданами ювелирных, зубопротезных и других бытовых изделий из принадлежащих изготовителю или заказчику драгоценных металлов и драгоценных камней, как и изготовление указанных предметов из ювелирных и других бытовых изделий, состоящих из драгоценных металлов и драгоценных камней, а также лома таких изделий, не может рассматриваться как незаконный оборот драгоценных металлов и камней. Такие действия при наличии соответствующих признаков должны квалифицироваться по ст. 171 УК РФ.

Статья 191 Уголовного кодекса Украины — Присвоение, растрата имущества или завладение им путем злоупотребления служебным положением

Статья 191 Уголовного кодекса Украины — Присвоение, растрата имущества или завладение им путем злоупотребления служебным положением

1. Присвоение или растрата чужого имущества, которое было вверено лицу или находилось в его ведении, —

наказывается штрафом до пятидесяти необлагаемых минимумов доходов граждан или исправительными работами сроком до двух лет, либо ограничением свободы на срок до четырех лет, либо лишением свободы на срок до четырех лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью на срок до трех лет или без такового.

2. Присвоение, растрата или завладение чужим имуществом путем злоупотребления служебным лицом своим служебным положением —

наказывается ограничением свободы на срок до пяти лет или лишением свободы на тот же срок, с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет.

3. Действия, предусмотренные частями первой или второй настоящей статьи, совершенные повторно или по предварительному сговору группой лиц, —

наказываются ограничением свободы на срок от трех до пяти лет или лишением свободы на срок от трех до восьми лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет.

4. Действия, предусмотренные частями первой, второй или третьей настоящей статьи, совершенные в крупных размерах, —

наказываются лишением свободы на срок от пяти до восьми лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет.

5. Действия, предусмотренные частями первой, второй, третьей или четвертой настоящей статьи, совершенные в особо крупных размерах или организованной группой, —

наказываются лишением свободы на срок от семи до двенадцати лет с лишением права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью сроком до трех лет и с конфискацией имущества.

Следует отметить, что ответственность по этой статье уголовного кодекса несет специальный субъект, т.е. обязательно это должен быть работник предприятия, учреждения, организации, с которым официально оформлены трудовые отношения..

Так для части 1 статьи присвоение или растрата чужого имущества возможно лицом, которому было вверено чужое имущество или такое имущество находилось в его ведении.

Документальным подтверждением факта вверения имущества, или передачи имущества в ведение лица, является договор о полной материальной ответственности, заключенный с этим лицом, а также первичные бухгалтерские документы о передаче под отчет лицу именно этого чужого имущества (предмета преступления ст. 191 УК Украины).

Субъектом преступления может быть менеджер, экспедитор, бухгалтер, кассир, кладовщик, любой другой работник, выполнение трудовых обязанностей которого связано с оборотом товарно-материальных ценностей.

Для ч.2 ст.191 УК Украины присвоение или растрата чужого имущества возможна только должностным лицом предприятия, учреждения, организации.

Должностными лицами являются лица, которые постоянно или временно осуществляют функции представителей власти, а также занимающие постоянно или временно на предприятиях, в учреждениях или организациях независимо от формы собственности должности, связанные с выполнением организационно-распорядительных или административно-хозяйственных обязанностей, или выполняют такие обязанности по специальному полномочию.

Документальный подтверждением факта наличия у работника предприятия статуса должностного лица является приказ исполнительного органа предприятия, учреждения, организации о назначении на должность, решение собственника о назначении на должность, трудовой договор или контракт. Также, обязательным условием является наличие надлежащим образом оформленного документа- функциональных обязанностей, которыми и устанавливается тот круг полномочий и обязанностей, которыми наделено данное должностное лицо, из анализа которых и видно, что этот работник является именно должностным лицом (а значит и субъектом ч.2 ст. 191 УК Украины — Присвоение, растрата или завладение чужим имуществом путем злоупотребления служебным лицом своим служебным положением). Это может быть директор, главный бухгалтер, старший менеджер, главный инженер, госслужащий, который выполняет функции представителя власти и т.д.

Одной из главных функциональной обязанностей, отличающего работника от должностного лица, является наличие в подчинении и контроль за деятельностью иных работников предприятия, учреждения, организации.

Для присвоения, растраты или завладения чужим имуществом путем злоупотребления служебным лицом своим служебным положением не обязательно, чтобы похищенное имущество находилось в ведении должностного лица. Он по своим полномочиям может дать указание такому работнику на совершение действий, направленных на отчуждение имущества, находящегося в его ведении.

Также есть способы хищения чужого имущества — путем растраты и путем присвоения.

Присвоение-это незаконное завладение субъектом имуществом предприятия, учреждения, организации, т.е. незаконное оборачивание данного имущества в свою частную собственность.

Под растратой следует понимать незаконное возмездное либо безвозмездное оборачивание субъектом имущества предприятия, учреждения, организации в собственность третьих лиц. Т.е. временной промежуток незаконного владения субъектом похищенным имуществом минимальный либо сводится к нулю.

Особое внимание следует обратить на документальное подтверждение наличия имущества, которое похищено, на балансе предприятия, учреждения, организации.

Любое имущество, т.е. основные и оборотные средства предприятия, учреждения, организации должны быть приходованы либо поставлены на баланс и числиться на бухгалтерском счете такого предприятия, учреждения, организации.

Присвоение, растрата имущества или завладение им путем злоупотребления служебным положением в классическом понимании выявляется в ходе проведения бухгалтерской проверки (ревизии, аудита и т.д.). При этом сначала проводится инвентаризация фактического наличия товарно-материальных ценностей и денежных средств на предприятии, учреждении, организации, о чем составляется соответствующий акт инвентаризации. Потом составляется ведомость наличия инвентаризируемого имущества по бухгалтерскому учету предприятия, учреждения, организации. Далее составляется сличительная ведомость, в ходе которой и устанавливается недостача ТМЦ или денежных средств. Впоследствии это все описывается актом бухгалтерской проверки.

Документально недостача подтверждается первичными документами бухгалтерского учета, которые в настоящее время редко ведутся субъектами предпринимательской деятельности.

Отсюда следует, что невозможно квалифицировать выявленное хищение как присвоение, растрату имущества или завладение им путем злоупотребления служебным положением, если будет установлено, что похищенное имущество не числится на бухгалтерском учете и не стоит на балансе субъекта предпринимательской деятельности. Также под вопросом квалификации по этой статье уголовного кодекса Украины случаи, когда выявленные недостачи не числятся на каких-либо бухгалтерских счетах предприятий, учреждений, организаций.

В сложившихся в настоящее время общественно-экономических отношениях часто торговые предприятия различных форм собственности нанимают менеджеров (супервайзеров) по трудовым договорам. В их обязанности вменяют работу с клиентами-фирмами розничной торговли и сферы общественного питания. А именно заключение договоров, оформления заявок на товар, контроль за доставкой или доставку товара. Также устно вменяют в обязанности менеджеру получение денег за ранее поставленный товар (на условиях отсрочки платежа) и внесение их в кассу предприятия. Такой порядок работы выстраивают для возможности уменьшения объекта налогообложения, в результате ведения двойного бухгалтерского учета.

Не редки случаи, когда менеджеры часть денег, полученных ими от клиентов за ранее поставленный предприятием товар для внесения в кассу предприятия, присваивают, т.е. совершаю хищение денег. Когда выявляют такие хищения, то стает вопрос привлечения этих нерадивых сотрудников к ответственности (административной, гражданской, уголовной) и возврата похищенных денежных средств. В случае, если переговоры с проворовавшимся менеджером добровольно возместить ущерб не дали результата, предприятие обращается с соответствующими заявлениями в правоохранительные органы. Вот тут и оказывается, что с этим менеджером не подписан договор о полной материальной ответственности, не составлены и не пописаны ним его функциональные обязанности, или в его функциональные обязанности письменно не вменено получение денег от клиентов в наличной форме и внесение их в кратчайший срок в кассу предприятия. Также оказывается, что часто никаких документов при получении денег от клиентов не составлялось, т.е. нет документального подтверждения вверения работнику (менеджеру) денежных средств (нет перехода денег в собственность предприятия). Данные обстоятельства впоследствии ведет к невозможности документально подтвердить наличие за данным работником недостачи денежных средств, которая бы числилась по бухгалтерскому учету предприятия. Все указанное выше сводит к минимуму возможность привлечения к ответственности нерадивого работника в уголовном порядке и взыскания причиненного материального ущерба в гражданско-правовом порядке.

В свою очередь, ненадлежащим образом оформленная документация о приеме на работу и халатное ведение документов первичного бухгалтерского учета позволяет работнику избежать ответственности и наказания, либо доказать необоснованность надуманных обвинений со стороны руководства предприятия.

ПРИВЛАСНЕННЯ, РОЗТРАТА МАЙНА або ЗАВОЛОДІННЯ НИМ ШЛЯХОМ ЗЛОВЖИВАННЯ СЛУЖБОВИМ СТАНОВИЩЕМ
В наші нелегкі часи, коли політична боротьба стала надзвичайно “брудною” почастішали випадки звинувачень високопосадовців у привласненні державних коштів і майна для особистого користування щоб таким чином позбутися конкурентів і потрібно ясно розуміти, як в таких випадках можна себе захистити. Перш за все потрібно зрозуміти, що таке привласнення.
ПРИВЛАСНЕННЯ полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.
РОЗТРАТА передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винною особою чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб. Також потрібно зазначити, що діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов’язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням. Суттєвою відмінністю від привласнення майна є –тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням.

Ч.1, ст. 191 КК України передбачає:
Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, — карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до 2 років, або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на строк до 4 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.
І саме «1 ПРАВОВА КОМПАНІЯ» допоможе Вам в захисті Ваших прав і законних інтересів, а також збереже репутацію, яка в наші часи багатого коштує.
Більшою кваліфікацією і відповідальністю являється заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим, становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правом очністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірене чи перебуває у їх віданні.
Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.
Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання виним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

Ч.2.ст. 191 КК України : привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання СЛУЖБОВОЮ ОСОБОЮ своїм службовим становищем – карається обмеженням волі на строк до 5 років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Ч. 3 ст. 191 КК України : Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, — караються обмеженням волі на строк від 3 до 5 років або позбавленням волі на строк від 3 до 8 років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Ч. 4 ст. 191 КК України: Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у ВЕЛИКИХ РОЗМІРАХ, — караються позбавленням волі на строк від 5 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Ч 5 ст. 191 КК України : Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в ОСОБЛИВО ВЕЛИКИХ РОЗМІРАХ або ОРГАНІЗОВАНО ГРУПОЮ, — караються позбавленням волі на строк від 7 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна.
У випадку якщо дії підпадають під диспозицію ст. 191 КК України, або Вам пред’явлено обвинувачення, необхідно негайно звернутися до адвокатів «1 ПРАВОВОЇ КОМПАНІЇ для оцінки можливих наслідків з урахуванням обставин, розробки стратегії подальших дій, та здійснення належного захисту.

» 1 ПРАВОВА КОМПАНІЯ «
www.1pravovaya.com
03113, м. Київ, вул. Дегтярівська , буд. 53-А, поверх 4, оф. 77
(044) 599-80-08
КС (067) 463-98-87
МТС (050) 452-09-52
Life (063) 987 -87-90
Skype: pravovaycompany
e-mail : 1pravovaycompany@gmail.com
Готові до діалогу та співпраці!

Адреса: 03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 53-А, поверх 4, оф. 77

Коментар до статті 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в п віданні,-

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох .років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

З. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дiї, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах,-

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою,-

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 191, може бути вчинений у формі: 1) привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні; 2) розтрати такого майна зазначеною особою (ч. 1 ст. 191); 3) привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191).

Привласнення полягає у протиправному і безоплатному вилученні (утриманні, неповерненні) винним чужого майна, яке знаходилось у його правомірному володінні, з наміром в подальшому обернути його на свою користь чи користь третіх осіб. В результаті привласнення чужого майна винний починає незаконно володіти і користуватись вилученим майном, поліпшуючи безпосередньо за рахунок викраденого своє матеріальне становище.

Розтрата передбачає незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб.

Діяння може кваліфікуватися як привласнення чи розтрата лише у тому разі, коли його предметом виступає майно, яке було ввірене винному чи було в його віданні, тобто воно знаходилось у правомірному володінні винного, який був наділений правомочністю по розпорядженню, управлінню, доставці або зберіганню такого майна. Така правомочність може обумовлюватись службовими обов’язками, договірними відносинами або спеціальним дорученням.

Ця правомочність може виникати не лише в осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою чи організацією незалежно від форми власності (комірник, експедитор, агент по постачанню, продавець, касир). Такою правомочністю можуть наділятися і будь-які інші (приватні) особи, яким власник майна відповідно до закону передає певні повноваження щодо розпоряджання, управління, доставки чи зберігання майна. Така-правомочність у особи може виникнути на підставі цивільно-правових угод підряду, оренди, комісії, прокату, перевезення, схову, майнового найму. При цьому не має значення, яким саме власником — юридичною чи фізичною особою — винний був наділений певною правомочністю

щодо відповідного майна.

Звернення на свою користь чужого майна, вчинене особою, яка не була наділена певною правомочністю щодо цього майна а за родом своєї діяльності мала лише доступ до цього майна (сторож, охоронник, підсобний робітник, вантажник та ін.), повинно кваліфікуватися як крадіжка за ст. 185. Це стосується також осіб, які виконували чисто технічні функції з транспортування майна (шофер, тракторист, комбайнер, водії водних транспортних засобів тощо). Якщо ж зазначені особи, крім чисто технічних функцій з транспортування майна, були наділені стосовно довіреного для транспортування майна певною правомочністю, їхні дії по неправомірному заволодінню цим майном слід розглядати як привласнення чи розтрату і кваліфікувати за ст. 191. Водночас, викрадення чужого майна, вчинене особою, яка була наділена щодо нього певною правомочністю, але у даному випадку нею не користувалася, має кваліфікуватися за ст. ст. 185, 186 або 187.

Тимчасове запозичення майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні, для тимчасового його використання з подальшим поверненням його або його еквівалента власнику, не може бути визнано протиправним його привласненням. За наявності підстав такі дії можуть бути розцінені як самоправство (ст. 356), а при вчиненні їх службовою особою — як зловживання владою або службовим становищем (ст. 364).

Привласнення та розтрата, вчинені шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, утворюють склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191. Частиною 2 цієї статті охоплюється також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем.

Заволодіння чужим, майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим, становищем має місце тоді, коли службова особа незаконно обертає чуже майно на свою користь чи користь третіх осіб, використовуючи при цьому своє службове становище. Його особливістю є те, що, на відміну від привласнення чи розтрати, предметом заволодіння чужим майном шляхом службового зловживання може бути і майно, яке безпосередньо не було ввірене винному чи не перебувало в його віданні. У зазначений спосіб винний може заволодівати майном, щодо якого в силу своєї посади він наділений правомочністю управління чи розпорядження майном через інших осіб. Тобто він має певні владні повноваження щодо впливу на осіб, яким це майно ввірено чи перебуває у їх віданні.

Предметом такого протиправного заволодіння може бути також майно, щодо якого ані сам винний, ані його підлеглі не були наділені певною правомочністю. На відміну від привласнення і розтрати для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майно офіційно наданих йому за посадою службових повноважень.

Якщо заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем було пов’язане з внесенням такою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, іншим підробленням документів або складанням і видачею завідомо неправдивих документів, дії винного потребують кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. ст. 191, 366.

Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем слід відмежовувати від зловживання владою або службовим становищем, яке вчинюється з корисливих мотивів і утворює склад злочину, передбаченого ст, 364. Зловживання службовою особою своїм службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, виступає способом заволодіння чужого майна і таким чином утворює спеціальний склад службового зловживання. При корисливому зловживанні владою або службовим становищем, відповідальність за яке передбачена ст. 364, службова особа не заволодіває чужим майном, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправне отримуючи вигоду з свого службового становища, заподіює власникові майна майнову шкоду. При цьому така шкода може полягати у так званій упущеній вигоді. На відміну від злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364) може супроводжуватись сплатним вилученням чужого майна, за якого відбувається заміна майна на рівноцінний еквівалент, — інше майно, гроші, використання чужого майна для особистих потреб без мети заволодіння ним тощо.

Умисне і безпідставне отримання службовою особою з використанням свого службового становища чужого майна як премій, надбавок до заробітної плати, пенсій, допомоги, інших виплат слід кваліфікувати за ст. 191, а не за ст. 364,

Якщо службова особа спочатку звертає на свою користь чуже майно шляхом зловживання своїм службовим становищем, а потім з метою приховати вчинений нею злочин зловживає своїм службовим становищем, її дії потребують кваліфікації за правилами реальної сукупності злочинів — за відповідними частинами ст. 191 і 364,

Привласнення вважається закінченим з моменту вилучення чужого майна й отримання винним можливості розпорядитися ним як своїм власним. Момент закінчення розтрати збігається з моментом витрачання чужого майна. Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем вважається закінченим з моменту отримання можливості розпорядитися ним на власний розсуд.

2. Суб’єктом привласнення і розтрати, відповідальність за які передбачена ч. 1 ст. 191, може бути осудна приватна особа, яка досягла 16-річного віку і якій майно, що є предметом цього злочину, було ввірене чи перебувало в її віданні.

Суб’єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ч. 2 ст. 191) може бути лише службова особа. Про поняття службової особи див. примітки 1 і 2 до ст. 364 та Загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

3. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

4. Кваліфікуючими обставинами привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем закон передбачає вчинення їх: 1) повторно або 2) за попереднім зговором групою осіб (ч. З ст. 191), 3) у великих (ч. 4 ст. 191) або 4) особливо великих (ч. 5 ст. 191) розмірах, або 5) організованою групою (ч. 5 ст. 191).

Про поняття таких кваліфікуючих цей злочин ознак, як вчинення його повторно, у великих чи особливо великих розмірах, див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких ознак, як вчинення його за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, — коментар до ст. 28,

Постанова ПВС №7 від 25 вересня 1981 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна» (п. 3).

Популярное:

  • Статьями 131-136 гпк рф Статья 136. Оставление искового заявления без движения СТ 136 ГПК РФ 1. Судья, установив, что исковое заявление подано в суд без соблюдения требований, установленных в статьях 131 и 132 […]
  • Уставные конституционные суды субъектов рф Действующие Конституционные (уставные) суды субъектов Российской Федерации Конституционные (уставные) суды субъектов Российской Федерации Наименование суда - Ф.И.О. председателя Почтовый […]
  • Налоговый вычет за обучение детей за границей Налоговый вычет за обучение за границей Актуально на: 13 октября 2017 г. Об условиях предоставления социальных вычетов на обучение в 2017 году мы рассказывали в нашей консультации. А […]
  • Ст 28 30 закона 44-фз Статья 28 44-ФЗ - Участие учреждений и предприятий уголовно- исполнительной системы в закупках 1. Учреждениям и предприятиям уголовно-исполнительной системы, являющимся участниками […]
  • Как прекратить договор найма Как расторгнуть договор найма с квартирантами. На законных основаниях Просто так расторгнуть договор найма не получится, ведь это серьезный документ который в случае нарушения его условий […]
  • Комментарий к ст 46 коап рф Статья 46. Возвращение исполнительного документа взыскателю после возбуждения исполнительного производства Статья 46. Возвращение исполнительного документа взыскателю после возбуждения […]